Я загублена і розгублена. Відчуваю, що маю винести ці емоції для кращого розуміння того, що зі мною відбувається.
Все життя я точно знала чого хочу і чим маю займатися. Було непросто, та я отримала бажане. Стала зіркою місцевого ТБ. Цікаво, що паралельно я мріяла стати письменницею. Почала писати ще зі школи. Мають навіть кілька незакінчених романів. Та як тільки я стала працювати на ТБ, повністю закинула письменництво. Я так багато писала по роботі, що на натхнення стосовно нового роману сил вже не вистачало.
А з часом, чи з віком, я просто перестала мріяти. Мабуть, я не впоралася із цим життям. Мабуть, я занадто слабка аби, зберегти цілісність себе. Раніше я не уявляла свого життя без музики та книжок, а зараз мене нічого з цього не тішить… А ще, я не знаю чого хочу.
Ну, тобто так, я хочу автівку, власну квартиру і три мільйони доларів кожного року. Та мабуть, я вже нездатна на це заробити. У моєму віці люди вже мають все, чого хотіли та більше! А я?… Навіть не можу визначитися з тим, чим хочу займатися далі у житті. Телебачення так мене захоплювало, що я ладна була працювати 24/7. Я жила цим. І вигоріла цим…
Я мріяла стати письменницею. Маю кулька готових ненадрукованих романів. Десятки фан фіків, які і досі розбурхують уяву читачів. Але на цьому все… Зараз я маю ідею, але вона якась сира. Я вже кулька разів її переписувала, змінювала сюжет, героїв, принцип… Весь час перечитую і вважаю, що історія банальна і нецікава. Вже кілька місяців взагалі жодного слова не написала.
Що зі мною? Не розумію…
Хочу одразу прояснити: ні, ми не розбіглися. За весь цей час, що ми знаємо одна одну, було багато чого. Ми навіть побилися одного разу! Лаялися і сварилися, розбігалися, сумували та відчайдушно кохали. Мабуть, вона єдина людина яку я можу так довго терпіти поруч. Інколи дійсно хочеться придушити, але це швидко проходить. У нас уже був букетно-цукерковий період, отже, зараз це справжнє життя без прикрас.І воно стає чудовим, коли ми обидві прагнемо його таким зробити. Зараз ми навіть працюємо разом! Звісно обов‘язки у нас різні, але тепер ми не тільки вдома разом, а ще й на роботі. Поки все добре)
А ще я повністю переробила концепцію своєї книжки. Зараз дуже багато читаю, проходжу тренінги з писання творів в багато чого дізнаюсь. Наприклад, Стівен Кінг (жодної книги не читала, але люблю екранізації) зовсім не хотів писати “Кері” і вона дуже важко в нього йшла. А згодом стала саме тією книгою, яка вивела його у світ великої літератури. Тож немає аж нічого страшного у тому, що я змінюю концепцію і довго не пишу, бо не знаю що і як. Виявляється, це цілком нормально. Маю надію, що мені вдасться закінчити свою роботу і показати іі світу)
Півтори роки тому в мене стався нервовий зрив. Доконала психіку роботою і недбайливим ставленням до себе. Потім пів року психотерапії, антидепресанти та заспокійливі і щоденна робота над собою. Було страшно і важко, але я змогла! Я це зробила! Я стала кращою версією себе. Перестала пиячити, бо заливала алкоголем свої проблеми. Кинула палити, бо це стало мені непотрібно. Зрозуміла хто я така насправді і чого хочу. Це була дуже крута робота яка відбилася і на зовнішність. Через те, що спала краще і без клятої тривоги - зникли мішки під очима, шкіра стала гладкішою, колір лиця вирівнявся. Я точно знала куди буду рухатися і як будувати своє життя. А потім я зустріла її, свою колишню, з якою ми багато дров наламали, але я все одно відчувала до неї тяжіння і любов. Перш ніж знову пірнути у вирій нового етапу відносин, після чотирьох років відокремлення, ми багато розмовляли. Я чесно розповіла, що маю ось такі особливості психіки. І бажано побудувати відносини так, аби не зламати всю ту роботу яку ми з психотерапевтом зробили. Що хочу щасливих стосунків, де ми любимо і поважаємо одна одну, де ми спілкуємося взаємно і робимо життя разом кращім. Що хочу ділитися всіма відчуттями і отримувати підтримку. Разом мріяти і втілити ці мрії. Щоб наш союз став міцним і гармонійним. Вона погодилася. Сказала, що цілі збігаються і вона хоче того ж самого. В той момент я відчула себе найщасливішою у світі.
А потім почалася війна. Дивно, але рецидиву не сталося. Я боялася, що психіка не витримає, але я трималася досить добре. Ані панічних атак, ані депресії, ані нападів агресії. У екстреній ситуації я почувалася здоровою. І це було круто (зрозумійте мене правильно). А от у відносинах все будо не так веселково, як хотілося… Так, я переїхала до неї, але і досі не розумію нащо?… Сварки за сварками, непорозуміння, її відверта брехня, неповажне відношення. Я не знаю що від неї очікувати. Не відчуваю себе тут вдома. Не розумію, що я взагалі тут роблю…
А вчора стався напад. Немає сил, пригнічений стан, трясуться руки і аритмія… Знову це страшне відчуття, що жити далі немає сенсу. Вчора ледь не наковталася снодійного, але втрималася. Відчуваю себе розчавленою. Нічогісінько не хочеться. І така думка у голові, якщо зраз зі мною щось станеться, то і гарно. Немає сил жити це життя…
І я не знаю що робити… Бо йшла у ці відносини за щастям, а скотилася у той самий стан, що і півтори роки тому… І я не знаю, що з цим робити і як з цього вибиратися. А головне, нащо вона все це робить? Нащо?
Спіймала кохану на брехні. І замість вибачень отримала купу звинувачень у свою адресу. І я просто не знаю, як опанувати себе. Яке рішення? Що робити? В мене немає відповіді. Так, я знаю чому вона так зробила. Але набридло її виправдовувати…
Це, мабуть, ідеальне місце для письменника ❤️ не люблю писати дивлячись у стіну. Можливо, так людина менше відволікається і більше концентрується на тому що пише. Але мені потрібно щоб навколо вирувало життя. Щоб можна було спостерігати за тим, що відбувається на вулиці)
Ви коли-небудь складали список зі 100 бажань? Буцімто, нічого складного. У кожного з нас є мета, є купарізноманітних бажань. Все що треба - просто взяти і написати їх.
Я вже третій день пишу 🤦🏼♀️ І головна загвоздка - я боюся того, що не гідна власних мрій. Ну, як так може бути? Адже, я хочу для себе найкращого! І в той самий час дуже боюся… Я, немов, знову з собою знайомлюся. Немов не знала себе зовсім, до цього. Це цікаво. Але процес не просувається 😂
Кожного разу як я намагаюся засісти за написання своєї книги, у той самий час я пригадую, що потрібно завантажити прання, чи посудомийку! Що треба прибрати, пограти з песами, що я недочитала якусь книжку чи ще щось… Я знаю що це. Це страхи. Будь-які: що я нездара, що це просто смішно, що моя історія нецікава, що я ніколи не видам її, і взагалі, зараз не до книжок. Але я не здамся! Обіцяю! Маю закинчити книгу до грудня і віддати її на конкурс. Такий в мене план)
У цьому новому, страшному житті, я викинула все зайве, все старе і все непотрібне. Навіть те, що колись любила, але воно хоча і дорого моєму серцю, більше не приносить користі. І мені навіть сподобалося вичищати поклади! Стає легше дихати) Доречі, чистка стосувалася не тільки речей, таких, як шкіряна куртка з Грузії, а й людей. На щастя (чи нажаль), війна зірвала маски з оточуючих. У декого то були намордники 😂